Прогулянки старим Лейпцигом

«Афіни Німеччини» — таку назву дав Лейпцигу на початку XIX століття Вільгельм Кюхельбекер. Таке ж захоплення викликає місто ярмарків і сьогодні.

Щоб пізнати місто по-справжньому, потрібно відкрити для себе його історію. Мої перші прогулянки центром Лейпцига мали скоріше порівняльний характер, адже мені вже довелося побувати в інших європейських містах. А ось під час екскурсії з Оленою Бєлєніновою, організованої громадською організацією «Лейпциг — міст культур» (Integrationsverein Leipzig — Brücke der Kulturen e.V.), це чудове місто розкрилося й водночас захопило мене лабіринтами історичних подій і дóлями відомих особистостей. Звісно, враження від побаченого складно вмістити в кілька друкарських стовпчиків, але найголовніше – це передати дух Лейпцига, і супроводжувати нашу віртуальну екскурсію будуть музичні твори Баха, Мендельсона і Вагнера.

Почнемо з прогулянки невеликим і жвавим центром міста з лабіринтом торгових пасажів. Такої кількості немає більше ніде в Німеччині. Щоб це підкреслити, Лейпциг став щорічно проводити Фестиваль пасажів. Усі пасажі, або торгові двори, розташовані в престижних шести-семиповерхових будівлях. Деякі з них, побудовані на початку XVIII століття, належали до епохи Бароко, є і зовсім нові, як, наприклад, «Двори на Брюлі», що відкрилися наприкінці вересня 2012 року. Але більша частина пасажів — це модерн початку ХХ століття. У цей час місто було особливо багатим і, не шкодуючи старовину, центр забудовувався розкішними будинками з величезними вікнами для освітлення торгових залів.

Торгівля завжди була головним заняттям містян. Залишається вона на першому місці й сьогодні, хоча самі форми торгівлі змінилися. Якщо в 1015 році (перша літописна згадка) у Лейпцигу проходив лише один річний ринок (Jahrmarkt), або, як ми говоримо, ярмарок, то з 1499 року за указом імператора Максиміліана почали відбуватися два, а трохи згодом і три ярмарки на рік.

Комерційним успіхом, не в останню чергу, місто зобов’язане своєму місцю розташування. На перехресті двох найважливіших на той час торговельних доріг: королівської (із заходу на схід, нині це Grimmaische Str.) та імперської (з півдня на північ – Nikolaistraße), стояло невелике слов’янське поселення Липськ. Слов’яни, які жили тут у VII–IX століттях, шанували липу як священне дерево. У численних парках Лейпцига, на бульварах навколо центру стоять і вікові липи, і молоденькі деревця, наповнюючи наприкінці травня та початку червня все місто дивовижним ароматом. На Старій лейпцизькій ратуші є зображення ангела, що охороняє липову гілку. Мабуть, це липове дерево, що щорічно оновлюється, можна назвати такою ж давньою пам’яткою Лейпцига, як і його назва, що збереглася і тоді, коли частину слов’ян було витіснено на схід німецькими племенами, а частина, прийнявши християнство, залишилася. Щоправда, звучати вона стала інакше. Німецькою це звучить «Ляйпциг», саксонці вимовляють «Ляйпцищ», а в українській транскрипції вийшов Лейпциг.

Лейпцизькі ярмарки в середні віки стали приваблювати купців з різних країн. Торгівля велася на міській площі, яку і сьогодні прикрашає побудована 1556 року Стара ратуша, що вважається найкрасивішою ренесансною ратушею Німеччини. Сім фронтонів звернені на ринкову площу. Струнка вежа ділить будівлю в пропорції золотого перетину. Зсунута щодо центру будівлі, вона опиняється в центрі самої площі. Ратушна вежа була символом незалежності міста, з її балкона бургомістр або глашатаї зверталися до присутніх на площі городян. Зараз це відбувається під час свят.

У Старій ратуші нині розташований міський музей.

Протилежний фасад теж звернений до ринкової площі, тільки значно меншого розміру. Тут продавалися ласощі та делікатеси. Назва площі Нашмаркт нагадує про це. «Naschen» німецькою означає ласувати. І сьогодні за столиками на цій площі можна поласувати морозивом або випити філіжанку кави з лейпцизьким тістечком лерхен. Невеликий кекс, наповнений марципаном, нагадує про один з улюблених смаколиків городян — запеченого в тісті жайворонка.

Тут же розташовується барокова будівля Старої біржі, де купці святкували укладення угод. На будівлі — герб Лейпцига і фігури античних богів, серед яких і бог Меркурій, покровитель торгівлі, з крильцями на шоломі. Лейпцизькими купцями були, як правило, люди талановиті й високоосвічені. Адже вже з початку XV століття в місті був свій університет. Перед будівлею встановлено пам’ятник найзнаменитішому студенту Лейпцизького університету — Йогану Вольфгангу фон Гете.

Університет, заснований 1409 року завдяки купцям, які надали приміщення для занять професорам і студентам із Праги. Вважається одним із найстаріших університетів Німеччини. Сучасна будівля університету, побудована до 600-річного ювілею, повторює силует старої будівлі та університетської церкви св. Павла.

Серед тих, хто навчався в університеті, багато відомих імен: «батько» мінералогії Агрікола, Фрідріх Ніцше, композитори Р. Шуман і Р. Вагнер, письменник Е. Кестнер, революціонер Карл Лібкнехт і канцлер Німеччини Ангела Меркель. У дворі університетського комплексу на високому цоколі встановлено фігуру універсального вченого Готфріда Вільгельма Лейбніца. Уродженець Лейпцига і «син» Лейпцизького університету, оскільки його батько і дід по лінії матері були професорами лейпцизького університету, Лейбніц випередив свій час. Саме він першим описав двійкову систему числення з цифрами 0 і 1, на якій заснована сучасна комп’ютерна техніка.

Лейпцизькі студенти увійшли в історію світової літератури. Прославив їх Гете у своєму знаменитому «Фаусті». Легендарний Доктор Фауст навідувався в Лейпциг зі своїми учнями, де не тільки сперечався з філософських питань, а й пив зі студентами вино в льоху «Ауербахскеллер», який належав ректору університету Генріху Штромеру. Століття потому і сам Гете навідувався до цього льоху, щоб випити скляночку-другу бургундського або рейнського вина. У зрілі роки, створюючи свого Фауста, Гете звернувся до часів своєї молодості й написав сцену «Лейпциг, льох Ауербаха». Де один зі студентів напідпитку вимовляє, дещо хвалькувато, фразу, яку Лейпциг сприйняв як освідчення в коханні: «Я вихваляю мій Лейпциг! Це маленький Париж, який формує своїх жителів».

Сьогодні льох став найзнаменитішим рестораном Лейпцига. Сюди навідуються всі туристи, щоб скуштувати страви саксонської кухні або випити чашечку кави зі шматочком торта від Мефістофеля. Поруч із встановленими при вході скульптурними групами можна зробити пам’ятну фотографію, а також, загадати бажання, потерти лівий черевик доктора Фауста. Бажання обов’язково рано чи пізно здійсниться!

У пасажі Медлера, збудованому над історичним льохом на початку ХХ століття, розташовуються невеликі магазини, кондитерські та кафе «Мефісто». Через переходи пасажу можна пройти в Королівський будинок. Тут зупинялися всі відомі гості Лейпцига. Гучні імена закарбовані на пам’ятній дошці: саксонський курфюрст Август Сильний, Петро Великий, шведський король Карл XII, Наполеон.

Знову опинившись на ринковій площі, ми бачимо вхід на одну зі станцій підземної залізниці. Колись під ринковою площею теж велася торгівля. Саме лейпцизькі купці першими придумали, як можна збільшити торгову площу. Місцеві купці запропонували привозити на ринок не всю партію товару, а тільки зразки. Ця передова ідея сприяла розвитку міжнародної торгівлі, а лейпцизькі ярмарки стали називатися зразковими. Логотип в вигляді двох літер «М», що розташовуються одна над одною означає Mustermesse, що перекладається як виставка зразків. Нині в Лейпцигу проходить близько 50 ярмарків на рік за різними напрямками. Після об’єднання Німеччини для проведення міжнародних ярмарків було побудовано просторий сучасний комплекс на околиці міста. Його будівлю з фірмовим логотипом добре видно при під’їзді до Лейпцига. Понад сто тисяч відвідувачів приймає за чотири дні роботи один із найвідоміших лейпцизьких ярмарків — книжковий. Уже в XV столітті Лейпциг став центром книгодрукування. Один із кварталів міста має назву Графічний. Раніше тут було розташовано багато видавництв і друкарень.

Торгівля, що приносила чималий дохід у міську скарбницю, сприяла розвитку культури, і насамперед музики. З 1212 року при церкві св. Фоми (Томаскірхе) існує знаменитий хор хлопчиків. Томаскірхе є найзнаменитішою церквою Лейпцига. Ця готична будова XVI століття з неймовірно крутим схилом даху (під кутом у 62 градуси) і суворою дзвіницею пов’язана з ім’ям геніального композитора Йоганна Себастьяна Баха. Протягом 27 років він був кантором хору і музичним директором міста. Тут уперше прозвучали багато його творів. Тут покояться його останки. І тут, як і раніше, звучить його прекрасна музика. Кольорові вікна південного боку церкви нагадують про її історію. Ось вікно Мартіна Лютера, який переміг у суперечці лейпцизьких професорів 1519 року; ось вікно Баха, який грав тут на органі, а ось герой 30-річної війни, шведський король Густав Адольф. Поруч із Бахом вікно Мендельсона. Завдяки юному Феліксу Мендельсону-Бартольді музику Баха почали знову виконувати через майже 80 років після його смерті. На свої кошти Мендельсон відкрив перший пам’ятник Йогану Баху. У 2009 році неподалік, прямо навпроти західного входу в церкву, було встановлено пам’ятник Мендельсону. Це копія знищеного нацистами пам’ятника, що колись знаходився біля будівлі Гевандхауса. Всесвітньо знаменитий лейпцизький оркестр став першим цивільним оркестром Німеччини. Був заснований в 1743 році з ініціативи лейпцизького купецтва, яке виділило приміщення для музикантів. Фелікс Мендельсон був одним із його капельмейстерів. Сьогодні один із найкращих оркестрів світу має прекрасну будівлю з двома концертними залами. Велика зала може вмістити 2000 слухачів. Малий зал розрахований на 500 глядачів та названий на честь Мендельсона. Цією концертною будівлею, єдиною побудованою за часів НДР завдяки зусиллям великого диригента Курта Мазура, Лейпциг може по праву пишатися.

Уже тільки ці великі імена — Бах і Мендельсон — прославили б Лейпциг як місто музики. Розташовані на мостових вигнуті сталеві лінії, що отримали назву Нотний слід (Leipziger Notenspur — це маршрут довжиною 5 км), приведуть нас до місць, пов’язаних з іменами Роберта Шумана і Клари Вік, Ріхарда Вагнера, Едварда Гріга, Густава Малера. У місті відкрито чотири музеї, присвячені музиці. У заснованому купецькою сім’єю музеї Грассі розташовується одна з найкращих у Німеччині колекцій старовинних музичних інструментів.

Лейпциг незабаром має бути включений до списка світової культурної спадщини як унікальне місто музики. У місті розташовується перша консерваторія Німеччини. Саме в Лейпцизькій консерваторії з 1867 року навчався композитор, основоположник української класичної музики Микола Лисенко.

Студіював насамперед як піаніст, проте значне місце в навчанні займали й лекції з музично-теоретичних дисциплін. Окрім того, освоював гру на скрипці й органі, та брав додаткові лекції з композиції та теорії музики. У вільні хвилини Лисенко відвідував оперний театр, картинні галереї, церкву святого Томи, Гевандгаус. Концертне життя Лейпцига справляло сильне враження на Лисенка. З листів до рідних постає образ кмітливого молодика, який усе помічав, але вбирав у себе лише те, що вважав корисним та потрібним. Незважаючи на зайнятість, був активним пропагандистом українства в Європі.

Влітку 1868 року одружився з Ольгою О’Коннор, яку він узяв з собою до Лейпцига (вона студіювала вокал).

1869 року завершив навчання у консерваторії, пройшовши 4-річний курс навчання усього за два роки. В характеристиці, доданій до випускного свідоцтва про закінчення консерваторії, сказано: «Пан Лисенко, при своїй зразковій старанності й чудовому таланті, досяг блискучих успіхів і є піаністом, віртуозна техніка й характерне, піднесене та духовно наснажене виконання якого значно виходять за межі того, що звичайно вимагається від учнів».

Саме в Лейпцигу Микола Лисенко видав свої перші твори, які є однією з вершин його творчості. Під час навчання написав декілька інструментальних творів, зокрема 1-у частину симфонії та симфонічну увертюру «Ой запив козак, запив», струнний квартет та тріо, а також видав свою першу збірку українських народних пісень для голосу й фортепіано. Тоді ж Лисенко написав і свої перші твори на слова Тараса Шевченка: «Заповіт», «Ой одна я, одна», «Туман, туман долиною». Першу збірку пісень Лисенка видав своїм коштом у Лейпцигу його добрий приятель Петро Косач, вважаючи це за суто дружню послугу і тримаючи це в таємниці.

На будинку за адресою Nürbergerstr.16, у якому протягом навчання у місцевій консерваторії проживав славетний українець, встановлена пам’ятна дошка — подарунок Київської міської ради місту-побратиму.

Перед будівлею Гевандхауса розташований фонтан Мендебруннен, а навпроти — скромна з класичними пропорціями будівля Лейпцизької опери, яка була заснована в XVII столітті та вважається однією з найстаріших у Німеччині. Під площею Августа (Аугустусплатц) розташовується міська підземна парковка, визнана найкращою в Німеччині.

За будівлею Гевандхауса, під старовинними склепіннями бастіону Моріца, звучать вже інші ритми. Найбільший студентський клуб Європи, заснований у 1960-ті роки місцевими студентами, має у своєму розпорядженні кілька залів, у яких проходять концерти. У невеликому кафе можна смачно й недорого перекусити. Тут же неподалік знаходиться нещодавно відбудована студентська їдальня. Колись студентські аудиторії розміщувалися і в найвищій будівлі Лейпцига, що отримала назву «Зуб мудрості». Зараз ця будівля належить телерадіокомпанії MDR.

Факультети Лейпцизького університету розташовані в різних частинах міста. У музичному кварталі сучасна університетська споруда сусідить із будівлею початку ХХ століття — університетською бібліотекою Альбертіна. Біля неї завжди припарковано безліч велосипедів. Для цього виду транспорту в Лейпцигу виділено спеціальні доріжки, що дає змогу часом долати відстані швидше, ніж автомобілем.

Лейпциг — місто студентів. Навколо бібліотеки Альбертіна влаштувалися ще три вищі навчальні заклади: Вища школа музики і театру імені Мендельсона, Вища школа техніки, господарства та культури та Вища школа графіки й книжкового мистецтва. Всі ці будівлі були зведені на початку ХХ століття за проєктом головного лейпцизького архітектора Гуго Ліхта, як і монументальна будівля Нової ратуші, в якій працює міська рада на чолі з обербургомістром Бурхардом Юнгом. З 90-метрової вежі ратуші відкривається прекрасний вид на центр міста, прилеглі до нього парки, силуети міських церков.

Нову ратушу побудовано на місці знесеного міського замку Плейсенбург, що означало «фортеця на річці Плейсе». Обміліла тепер річечка, на якій колись стояли млини, ув’язнена в кам’яні береги і частково захована під землею. На березі Плейси наприкінці XIX століття було зведено величну будівлю імперського суду. Її купол увінчаний символічною фігурою Істини зі смолоскипом у руці. На фронтоні представлена богиня правосуддя Юстиція із зображенням її каральних і захисних функцій. І в наш час будівля використовується за прямим призначенням як Федеральний адміністративний суд.

Але найграндіознішою спорудою Лейпцига є головний вокзал — Leipzig Hauptbahnhof Його фасад простягнувся на 300 метрів. За початковим задумом, до вокзалу сходилися 26 залізничних колій. Будівля була побудована в 1915 році та вже відсвяткувала столітній ювілей. Після значної реконструкції в 1990-ті роки в приміщенні вокзалу також розташовується двоповерховий торговельний центр.

Усі, хто приїжджає до Лейпцига, відчувають його тепло і мирний характер. З Лейпцига почалася Мирна революція, яка об’єднала Німеччину. У найстарішій міській церкві св. Миколая щопонеділка відбуваються молитви за мир, та в пам’ять про події 1989 року. На подвір’ї церкви було споруджено копію однієї з внутрішніх колон церкви.

Саме в церкві св. Миколая, побудованій 1165 року, Йоганна Себастіана Баха посвятили в кантори, і саме тут уперше пролунав його твір «Пристрасті за Іоанном». 1862 року Фрідріх Ладегаст створив спеціально для церкви найбільший у Саксонії орган, що став ще масивнішим після його відновлення відомою фірмою «Зауер».

Моя екскурсія центром Лейпцига завершилася в церкві св. Миколая. Насолоджуючись органною музикою і споглядаючи розписи Адама Фрідріха Езера, я виразно відчула подих історії й зрозуміла, що знайомство з Лейпцигом тільки починається. Попереду на мене чекає безліч відкриттів, але незмінним залишиться моє щире захоплення цим чарівним містом.

 

Автор

Наталія Костів