В останню суботу травня в Україні традиційно відзначається День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження – людей, чий внесок у духовність народу і його освіченість важко переоцінити. У цьому контексті доречно згадати біографію одного з найславетніших книговидавців України перших десятиріч ХХ-го століття, нашого співвітчизника – Якова Оренштайна, що його життя тісно перепліталось і з Лейпцигом.
Яків Саулович Оренштайн (1875–1944) – коломийський єврей, патріот України, активний учасник політичного й громадянського життя на Галичині й у Наддніпрянщині. Походив із династії друкарів і книготорговців. Достовірних даних про раннє життя діяча, на жаль, не збереглося, однак деякі дослідники припускають, що він здобув вищу освіту у Львівському та Віденському університетах.
Точно відомо, однак, що 1903 року в Галичині Яків Саулович відкрив власне видавництво «Галицька накладня Якова Оренштайна». Його діяльність за короткий час стає успішною, і скоро друкар вже листується з митцями і діячами тодішньої України, серед яких історик, педагог Олександр Барвінський, мовознавець Василь Сімович, тодішній голова товариства «Просвіта», майбутній командувач легіону Українських січових стрільців Михайло Галущинський, письменник Антін Крушельницький.
До 1915 року «Галицька накладня…» видала 115 томів, доступних для простих людей. Подальша доля діяча на фоні воєнних дій Першої світової, що розгорнулися на Галичині, – вельми трагічна: 1917 року під час відступу з Коломиї майно Оренштайна (у тому числі й видавництво) розграбували російські солдати, через що той був змушений полишити рідну Коломию і вирушити до Відня.
В умовах стрімкого розвитку Української революції 1917-1921 років Оренштайн також не залишався осторонь, а вже 1917 року виїжджає з Відня до Києва для налагодження зв’язків із Центральною Радою. У 1918 році Яків Саулович з політичним керівництвом обговорює видавничу програму для потреб тодішньої України, одержує від Гетьмана Павла Скоропадського посвідчення зразка МЗС Української Держави й відряджується до Німеччини, аби сформувати уявлення про умови й традиції книговидавництва в цих краях. За короткий час йому вдалося завести знайомство з друкарями, які мали шрифти різних слов’янських мов, зокрема української.
Наступного року Оренштайн засновує “Українську накладню” у Берліні й частково Лейцпигу (діяла в 1919–1932 роках) з філіями у Філадельфії і Катеринославі. Тоді ж Оренштайн стає дипломатичним радником посольства Української Народної Республіки в Берліні. Друк видань «Накладні» вирішили зосередити в Лейпцигу, де були найкращі технічні умови та поліграфія. За німецького періоду діяльності Оренштайна місцем виходу більшості книг було зазначено «Київ; Ляйпціґ». Саме в Лейцпигу вони друкувалися й зберігалися на складах.
Подільший трагізм історичних подій у Європі не оминув і книговидавця. Переслідуваний нацистським режимом, він виїхав до Варшави. Життя Оренштайна обірвалося, за одними даними, під час каральної операції гестапо у Варшавському гетто, за іншими – в одному з концтаборів.
Доробок Оренштайна важко переоцінити. Це, зокрема, – кількатомні, багатоілюстровані твори Т. Шевченка, І. Котляревського, Марка Вовчка, Б.Лепкого, 30 випусків творів великої української та світської прози, 150 випусків “Загальної бібліотеки”, до якої, крім художніх творів, входили також праці філософського і наукового змісту, праці з історії України, історії української літератури, мистецтва, а також словники, атласи, ілюстровані дитячі книжки, сотні штук кольорових листівок українознавчої тематики, збірки українських народних стрілецьких маршових пісень.
Видання такого масиву літератури було б немислимим поза Лейпцигом – історично одним із найпотужніших європейських центрів книгодрукування. Подібні приклади – наочне підтвердження того, що часто, здавалося б, далекі та чужі міста стають осередками, що наповнюють життя й діяльність людей смислом, відіграють значну роль у розвитку держав і народів, стаючи частинами чиєїсь біографії й важливими сторінками національної історії.
За матеріалами Енциклопедії історії України, Енциклопедії українознавства, інтернет-джерел, О. Юркевич.
Зображення з Вікісховища.
