Традиція заносити до будинку ялинку, прикрашати її перед Різдвом та новорічними святами прийшла саме з Німеччини. І зараз німці дуже трепетно ставляться до вибору пухнастої красуні – напередодні Різдва величезні ялини, ялинки і ялиночки буквально заполоняють німецькі міста. Тут не шанують штучні дерева і вважають їх неекологічними. Справжньою турботою про природу вважається саме купівля справжньої ялинки, яка пахне лісом і створює святковий настрій.
Походження традиції
Вважається, що першими наряджати саме ялинку на Різдво почали німці у Середні віки, а вже звідти ця традиція прийшла до решти країн Європи та світу. Формування сучасного різдвяного ритуалу відносять до пізнього Середньовіччя, коли у германських народів існувала традиція ходити на Новий рік у ліс, там наряджати найбільшу та найгарнішу ялинку (переважно печивом, кольоровими клаптиками тканини та свічками), навколо неї спочатку співали, а потім проводили різні обряди – на врожайний рік, щоб не було посухи, на добробут в родині та інші. З часом дерева почали зрубувати на Новий рік, приносити в дім і ставити на стіл або навпроти вікна, наряджати цукерками та солодощами. Після хрещення германських народів, цей звичай зберігся й набув християнського смислу, а прикрашені ялинки стали обов’язковим елементом різдвяної традиції.
Різдвяна ялинка називається у німців “Різдвяним деревом” (Weihnachtsbaum) або “Христовим деревом” (Christbaum), а традицію з прикрашанням пов’язують також із легендою про Святого Боніфація, за якою він зрубав священного дуба Одина, щоб показати безсилля германських язичницьких богів. Зрубаний дуб, падаючи, повалив на своєму шляху всі дерева. Вціліла лише молода ялинка. Боніфацій повернув це на свою користь, подавши виживання ялини як справжнє диво. Він вигукнув: “Хай буде це дерево деревом Христа!”. З тих пір ялину стали вважати священним деревом Христа, яке пов’язане з його народженням.
Традиція прикрашання
Спочатку на ялинки замість іграшок чіпляли плоди: яблука як символ родючості; горіхи на знак незбагненності божественного промислу; яйця як символ постійного життя, гармонії і благополуччя.
У XVII ст. прикрашали різдвяне дерево фігурками й вирізаними з кольорового паперу квітами, яблуками, вафлями, позолоченими дрібничками, цукром.
А ось ідею запалювати свічки на ялинці приписують Мартіну Лютеру. Кажуть, що одного вечора він ішов додому, складаючи на ходу проповідь. Відблиск зірок, які наче мерехтіли серед ялин, вселив йому невимовне благоговіння. Вирішивши продемонструвати цю чудову картину своїй сім’ї, він у головній кімнаті встановив ялинку, закріпив на її гілках свічки й запалив їх. Згодом свічки, плоди, цукерки, яких вдосталь стали чіпляти на ялинку, – усе це надто обтяжувало гілки вічнозелених дерев. Постало питання, як зробити прикраси, щоб вони були красиві й легкі. І тут на допомогу прийшов бізнес. Першими порожнисті скляні кулі як прикраси для різдвяного дерева почали видувати німецькі склодуви. Вважається, що першу скляну ялинкову прикрасу (кулю-іграшку) було зроблено в Тюрінгії (Саксонія) у XVI ст. А ось різдвяні ялинки з електричними гірляндами вперше з’явилися на вулицях Фінляндії лише в 1906 р.
Як ялинка з’явилася в Україні
Традиційно зелену красуню ставили в помешканнях не на Новий рік, а на Різдво. А Святвечір 24 грудня ще називали “днем ялинки”. У ті часи ялинку вважали “німецькою”, бо відповідний звичай прийшов до України саме з Німеччини.
Окрім ялинки в українській культурі є ще один різдвяний символ – Дідух. Робили його з необмолоченого жита або пшениці та прикрашали сухоцвітами й солодощами.
З часом Дідух став різдвяною окрасою лише в оселях, де мали господарство, адже він є символом достатку та врожайності.
Але і в деяких міських домівках прекрасно уживалися два різдвяні символи. Люди прикрашали і Дідуха, і ялинку.
Джерело: ukrinform.ua, znaj.ua
Фото:Pixabay
