Для близько 700 тисяч українських дітей шкільного віку уже понад рік повномасштабної війни став періодом навчання з досвідом перебування за кордоном.
Уже скоро добігає кінця повний навчальний рік, коли тисячі наших дітей здобувають знання у різних країнах. Немало серед учнів тих, хто попри все, продовжує навчатися в закладах своєї країни, але просто зобов’язаний ходити й у школи за місцем перебування.
Навіть студенти інколи стають школярами
Коли з 24 лютого 2022 року українці – переважно ті, що дітьми – масово почали виїздити за кордон – ніхто не розбирався з освітніми особливостями приймаючих країн. Тож довелося стикнутися навіть з тим, що інколи, навіть, студентів українських вишів органи опіки за кордоном почали запрошувати на навчання у школи.
Олена, мама трьох синів з Києва розповідає: «Старший у 17 закінчив школу і вступив у Національний університет імені Шевченка уже в період повномасштабної війни. А в липні я забрала його з меншими в Німеччину. Живемо усі разом у Бремені.
Менших одразу відправила до школи, а мій студент вчився онлайн у КНУ. Через якийсь час на його ім’я прийшов лист-запрошення прийти в місцевий відділ, що займається школами. Ми не пішли, бо неначе ж немає необхідності. А через пару місяців прийшов ще один лист.
Коли навідалися за вказаною адресою, то син там пройшов тест на знання німецької (вчив в Україні, була друга мова в гімназії, після англійської) і довго розповідав чиновникам, що вчиться в університеті, показував студенський. Цю інформацію ніби нормально сприйняли. А ще через деякий час ми отримали повідомлення, що сина чекають в школі. Там зайняли категоричну позицію: «Має ходити, йому нема 18-ти».
Тож студент університету опинився в змішаному класі, де українців немає. Є сирійці, албанці, серби, ще хтось. Одна однокласниця вже має дитину, але мусить ходити в школу, бо їй теж не виповнилося 18. Син продовжує навчатися в університеті, пропускає часом шкільні уроки заради пар».
Пані Оксана з Києва, яка евакуювалася на схід Німеччини, у Саксонію, працює асистентом викладача в українському класі місцевої школи у місті з населенням понад 600 тис. осіб. Загалом переміщених школярів з України в так званих Willkommensklassen в їх школі – півсотні у двох класах: 10-13 років та 13-16. Обов’язковий предмет для всіх – німецька мова.
Початковий етап – DaZ (Deutsch als Zweitsprache) – це коли німецька вивчається як друга мова. «Для українських дітей викладають українську мову, англійську, предмети з історії та культури України, просту математику німецькою мовою». Декого з дітей вже переводять в німецькі класи.
Загалом, кожна земля в Німеччині має право встановлювати свої правила шкільної освіти. Утім вона є обов“язковою для дітей до 18 років. Причому у форматі офлайн», – розповідає пані Оксана.
Джерело: за матеріалами Укрінформу
Фото: Укрінформ
